Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Яскравим прикладом їхньої боротьби проти інтервентів був політичний страйк залізничників України. 15 липня коростенські залізничники одні з перших припинили свою роботу і безстрашно трималися тридцять два дні.
Під впливом героїчних дій робітничого класу, під керівництвом більшовиків розгорталася і боротьба селян. У травні виступили селяни містечка П'ятки і кількох сіл Житомирського повіту. На початку липня представник окупаційної влади в Житомирі констатував, що Овруцький та ряд інших повітів Волинської губернії під впливом агітації більшовиків «. . . не визнають існуючого ладу».
Важливу роль у дальшому розгортанні боротьби за владу Рад на Житомирщині відіграла губернська партійна конференція, що відбулася нелегально на околиці Житомира у вересні 1918 року. Під ударами радянських військ та повстанських загонів, керованих більшовиками, німецькі війська деморалізовувалися й тікали з України. Але не встигли вони залишити українську землю, як владу захопила контрреволюційна Директорія, створена українськими буржуазними націоналістами в листопаді 1918 року. Трудящі Житомирщини розгорнули проти неї рішучу боротьбу. В ніч на 1 грудня партизанські загони розбили петлюрівські війська в Овручі і 10 днів тримали місто в своїх руках. На допомогу овруцьким повстанцям братнім російським народом був надісланий бронепоїзд, який називався «Другий летючий загін робітників Путіловського заводу». Ним командував матрос Балтійського флоту Сергієнко.
Радянські партизани північних районів Житомирщини і Ровенщини одержували всебічну допомогу від трудящих Росії і Білорусії. На прохання повстанців, за вказівкою В. І. Леніна, 8 січня 1919 року до них на допомогу прибув перший ешелон радянських військ. Крім того, з Москви та Петрограда приїхала група червоних командирів. Робітники столиці надіслали повстанцям обмундирування і чимало грошей. Так трудящі нашої країни спільними зусиллями кували свою перемогу над класовими ворогами і в горнилі боротьби за нове життя зростала й міцніла дружба народів і насамперед дружба між трудящими України і Росії.
4 січня 1919 року житомиряни повстали проти військ петлюрівської Директорії, яким вдалося на деякий час захопити тут владу. Над містом три дні майорів червоний прапор Ради робітничих, селянських і солдатських депутатів. Але, маючи значну перевагу в збройних силах, петлюрівці 7 січня ввірвалися у місто і вчинили звірячу розправу над учасниками повстання. Вирішальну роль у розгромі військ петлюрівської Директорії відіграли радянські війська. 5 лютого 1919 року вони визволили Київ, 7 березня — Козятин і Бердичів. Розвиваючи наступ, 1-а Українська радянська дивізія під командуванням М. О. Щорса 13 березня оволоділа Житомиром. У боях за місто брав участь полк Червоного козацтва під командуванням В. М. Примакова.
Бої мали запеклий характер. 21 березня петлюрівці знову захопили Житомир і просунулися до станції Бородянка. Але тут вони були розбиті радянськими військами і почали відходити на захід. У боях з ворогом успішно діяв бронепоїзд «Комуніст Коростенського району», побудований робітниками Коростеня в лютому 1919 року. Його командиром був працівник Коростенського залізничного вузла славний син грузинського народу комуніст Л. М. Табукашвілі. На початок травня війська петлюрівської Директорії були розгромлені. У визволеному Житомирі створено губревком на чолі з М. О. Кручинським й організовані революційні комітети на місцях. 12—16 червня 1919 року тут відбувся перший Волинський губернський з'їзд Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, який висловив повне довір'я уряду Радянської України, схвалив його політику, гаряче вітав вжиті урядами радянських республік заходи, спрямовані на їх господарське і воєнне об'єднання. З'їзд Рад обрав губвиконком в складі 25 осіб, 24 з них були комуністи, в тому числі М. П. Ільяшевич, М. Й. Марчук, В. П. Рекун, В. О. Ястржембський. З перших днів своєї діяльності губвиконком зайнявся організацією й зміцненням органів Радянської влади, налагодженням роботи націоналізованих підприємств, ухвалив рішення про виділення коштів на освіту. Активну діяльність розгорнув губернський комітет партії, обраний
Житомирська область
Сторінка 22 з 48
водночас воно їх загартувало і посилило, як революційних борців за інтернаціональну робітничу революцію. Україна потерпіла — інтернаціональна революція виграла, «розбестивши» німецьке військо, ослабивши німецький імперіалізм, зблизивши, німецьких, українських і російських робітничих революціонерів». Трудящі не схилили голову. Під впливом героїчних дій робітничого класу, під керівництвом більшовиків розгорталася і боротьба селян. У травні виступили селяни містечка П'ятки і кількох сіл Житомирського повіту. На початку липня представник окупаційної влади в Житомирі констатував, що Овруцький та ряд інших повітів Волинської губернії під впливом агітації більшовиків «. . . не визнають існуючого ладу».
Важливу роль у дальшому розгортанні боротьби за владу Рад на Житомирщині відіграла губернська партійна конференція, що відбулася нелегально на околиці Житомира у вересні 1918 року. Під ударами радянських військ та повстанських загонів, керованих більшовиками, німецькі війська деморалізовувалися й тікали з України. Але не встигли вони залишити українську землю, як владу захопила контрреволюційна Директорія, створена українськими буржуазними націоналістами в листопаді 1918 року. Трудящі Житомирщини розгорнули проти неї рішучу боротьбу. В ніч на 1 грудня партизанські загони розбили петлюрівські війська в Овручі і 10 днів тримали місто в своїх руках. На допомогу овруцьким повстанцям братнім російським народом був надісланий бронепоїзд, який називався «Другий летючий загін робітників Путіловського заводу». Ним командував матрос Балтійського флоту Сергієнко.
Радянські партизани північних районів Житомирщини і Ровенщини одержували всебічну допомогу від трудящих Росії і Білорусії. На прохання повстанців, за вказівкою В. І. Леніна, 8 січня 1919 року до них на допомогу прибув перший ешелон радянських військ. Крім того, з Москви та Петрограда приїхала група червоних командирів. Робітники столиці надіслали повстанцям обмундирування і чимало грошей. Так трудящі нашої країни спільними зусиллями кували свою перемогу над класовими ворогами і в горнилі боротьби за нове життя зростала й міцніла дружба народів і насамперед дружба між трудящими України і Росії.
4 січня 1919 року житомиряни повстали проти військ петлюрівської Директорії, яким вдалося на деякий час захопити тут владу. Над містом три дні майорів червоний прапор Ради робітничих, селянських і солдатських депутатів. Але, маючи значну перевагу в збройних силах, петлюрівці 7 січня ввірвалися у місто і вчинили звірячу розправу над учасниками повстання. Вирішальну роль у розгромі військ петлюрівської Директорії відіграли радянські війська. 5 лютого 1919 року вони визволили Київ, 7 березня — Козятин і Бердичів. Розвиваючи наступ, 1-а Українська радянська дивізія під командуванням М. О. Щорса 13 березня оволоділа Житомиром. У боях за місто брав участь полк Червоного козацтва під командуванням В. М. Примакова.
Бої мали запеклий характер. 21 березня петлюрівці знову захопили Житомир і просунулися до станції Бородянка. Але тут вони були розбиті радянськими військами і почали відходити на захід. У боях з ворогом успішно діяв бронепоїзд «Комуніст Коростенського району», побудований робітниками Коростеня в лютому 1919 року. Його командиром був працівник Коростенського залізничного вузла славний син грузинського народу комуніст Л. М. Табукашвілі. На початок травня війська петлюрівської Директорії були розгромлені. У визволеному Житомирі створено губревком на чолі з М. О. Кручинським й організовані революційні комітети на місцях. 12—16 червня 1919 року тут відбувся перший Волинський губернський з'їзд Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, який висловив повне довір'я уряду Радянської України, схвалив його політику, гаряче вітав вжиті урядами радянських республік заходи, спрямовані на їх господарське і воєнне об'єднання. З'їзд Рад обрав губвиконком в складі 25 осіб, 24 з них були комуністи, в тому числі М. П. Ільяшевич, М. Й. Марчук, В. П. Рекун, В. О. Ястржембський. З перших днів своєї діяльності губвиконком зайнявся організацією й зміцненням органів Радянської влади, налагодженням роботи націоналізованих підприємств, ухвалив рішення про виділення коштів на освіту. Активну діяльність розгорнув губернський комітет партії, обраний