Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Змінився і зовнішній вигляд населених пунктів. Центральне місце в них стали займати школи, клуби, будинки культури, бібліотеки та ін. громадські будівлі. Нове село Лісова Колона, що виникло 1935 року на базі одного з хуторів, мало дві паралельні вулиці, між якими було розбито сад-бульвар, інші вулиці
прилягали до головних. У центрі села було збудовано школу, дитячі ясла та медичну амбулаторію. Для колгоспників зводилися двоповерхові будинки.
Мережа лікувальних закладів зросла до 76 лікарень на 5047 ліжок, 239 амбулаторій, поліклінік і лікарняних пунктів, де працювало 723 лікарі і 3614 середніх медичних працівників.
На Житомирщині, як і в інших областях нашої країни, успішно розвивалася освіта, збільшувалася кількість спеціалістів з вищою і середньою спеціальною освітою. За переписом 1939 року, письменних в області віком від 9 до 49 років було 87,1 процента. Важливу роль у підготовці вчителів відіграв Житомирський педагогічний інститут ім. Ів. Франка, створений 1936 року на базі Волинського ІНО, який до 1940 року випустив понад 5 тис. висококваліфікованих вчителів. 1930 року на базі педтехнікуму відкрився Бердичівський учительський інститут з природничо-географічним і фізико-математичним факультетами. Це дало змогу в основному розв'язати проблему підготовки кадрів для народної освіти. В 1940/41 навчальному році працювало 12 298 вчителів, на 9956 чоловік більше, ніж у 1914—15 роках в усій Волинській губернії.
Водночас приділялася увага розвиткові професійно-технічної освіти, створенню технікумів, профшкіл, училищ та інших спеціальних навчальних закладів, що готували кадри для народного господарства. Якщо в 1913 році спеціальних технічних навчальних закладів було два, то в 1940/41 навчальному році їх стало 25, де навчалося понад 9 тис. учнів.
Дальшого розвитку в 1926—41 рр. набула мережа культурно-освітніх закладів. 1940 року на Житомирщині діяло 1558 клубних закладів, 1024 бібліотеки, 171 кіноустановка, 3 музеї, 35 радіовузлів і 33 тис. радіоточок.
Створення широкої мережі культурно-освітніх закладів сприяло розгортанню художньої самодіяльності. В 30-х роках виникло багато творчих колективів, серед них Городницька капела бандуристів, хор у селі Лугинках Луганського району, хор у селі Старосільцях Коростишівського району.
Важливу роль у господарському й культурному будівництві відіграла більшовицька преса, зокрема, обласна газета, яка з 7 листопада 1937 року стала виходити під назвою «Червоне Полісся». 1941 року на Житомирщині вже видавалося 37 газет, у т. ч. дві обласні і дві міські. Трудящі передплачували сотні тисяч центральних і республіканських газет та журналів.
Неухильне зростання культурного рівня радянських людей підвищувало їх виробничу і політичну активність. Дедалі більше коло трудівників міста й села втягувалося в державне будівництво. З перемогою соціалізму робітники, селяни та інтелігенція брали ще активнішу участь у роботі вищих і місцевих органів Радянської влади. Під час виборів до Верховної Ради СРСР 12 грудня 1937 року, що проводилися на основі нової Конституції, 99,7 проц. виборців області голосували за кандидатів блоку комуністів і безпартійних. Вони одностайно обрали своїми депутатами піонерів стахановського руху в області ланкову колгоспу «Червона зірка» Народицького району Т. В. Дубок і робітника Бердичівського цукрового заводу О. В. Тонкошкурова, 1938 року виборці Житомирщини обрали депутатами Верховної Ради УРСР Голову Ради Народних Комісарів УРСР Д. С. Коротченка, вчительку середньої школи міста Радомишля О. М. Мельничук, бригадира тракторної бригади Любарської МТС Л. Т. Жука, вівчара Баранівського району А. Д. Драгана та інших. У 1939 році до місцевих Рад області було обрано 16 073 депутати, в т. ч. 4 тис. комуністів, 10 990 чоловіків і 5083 жінки.
Партійна організація, яка з 1937 до 1940 року зросла з 8 до 16,5 тис. комуністів, спиралася на радянський, профспілковий і комсомольський актив. Вона багато уваги приділяла ідейно-політичній роботі і вихованню кадрів. Було створено широку мережу гуртків і політшкіл. В усіх районах діяли вечірні школи партійного та радянського активу.
Трудящі прикордонної Житомирщини гостро реагували на політичні події у світі, на імперіалістичні зазіхання паліїв війни. В містах і селах проводилося
Житомирська область
Сторінка 30 з 48
Свою щасливу долю народ оспівував у нових піснях, зразком яких є пісня «Ой, чого ти, земле, молодіти стала», записана в селі Вишеві Баварського району.Змінився і зовнішній вигляд населених пунктів. Центральне місце в них стали займати школи, клуби, будинки культури, бібліотеки та ін. громадські будівлі. Нове село Лісова Колона, що виникло 1935 року на базі одного з хуторів, мало дві паралельні вулиці, між якими було розбито сад-бульвар, інші вулиці
Мережа лікувальних закладів зросла до 76 лікарень на 5047 ліжок, 239 амбулаторій, поліклінік і лікарняних пунктів, де працювало 723 лікарі і 3614 середніх медичних працівників.
На Житомирщині, як і в інших областях нашої країни, успішно розвивалася освіта, збільшувалася кількість спеціалістів з вищою і середньою спеціальною освітою. За переписом 1939 року, письменних в області віком від 9 до 49 років було 87,1 процента. Важливу роль у підготовці вчителів відіграв Житомирський педагогічний інститут ім. Ів. Франка, створений 1936 року на базі Волинського ІНО, який до 1940 року випустив понад 5 тис. висококваліфікованих вчителів. 1930 року на базі педтехнікуму відкрився Бердичівський учительський інститут з природничо-географічним і фізико-математичним факультетами. Це дало змогу в основному розв'язати проблему підготовки кадрів для народної освіти. В 1940/41 навчальному році працювало 12 298 вчителів, на 9956 чоловік більше, ніж у 1914—15 роках в усій Волинській губернії.
Водночас приділялася увага розвиткові професійно-технічної освіти, створенню технікумів, профшкіл, училищ та інших спеціальних навчальних закладів, що готували кадри для народного господарства. Якщо в 1913 році спеціальних технічних навчальних закладів було два, то в 1940/41 навчальному році їх стало 25, де навчалося понад 9 тис. учнів.
Дальшого розвитку в 1926—41 рр. набула мережа культурно-освітніх закладів. 1940 року на Житомирщині діяло 1558 клубних закладів, 1024 бібліотеки, 171 кіноустановка, 3 музеї, 35 радіовузлів і 33 тис. радіоточок.
Створення широкої мережі культурно-освітніх закладів сприяло розгортанню художньої самодіяльності. В 30-х роках виникло багато творчих колективів, серед них Городницька капела бандуристів, хор у селі Лугинках Луганського району, хор у селі Старосільцях Коростишівського району.
Важливу роль у господарському й культурному будівництві відіграла більшовицька преса, зокрема, обласна газета, яка з 7 листопада 1937 року стала виходити під назвою «Червоне Полісся». 1941 року на Житомирщині вже видавалося 37 газет, у т. ч. дві обласні і дві міські. Трудящі передплачували сотні тисяч центральних і республіканських газет та журналів.
Неухильне зростання культурного рівня радянських людей підвищувало їх виробничу і політичну активність. Дедалі більше коло трудівників міста й села втягувалося в державне будівництво. З перемогою соціалізму робітники, селяни та інтелігенція брали ще активнішу участь у роботі вищих і місцевих органів Радянської влади. Під час виборів до Верховної Ради СРСР 12 грудня 1937 року, що проводилися на основі нової Конституції, 99,7 проц. виборців області голосували за кандидатів блоку комуністів і безпартійних. Вони одностайно обрали своїми депутатами піонерів стахановського руху в області ланкову колгоспу «Червона зірка» Народицького району Т. В. Дубок і робітника Бердичівського цукрового заводу О. В. Тонкошкурова, 1938 року виборці Житомирщини обрали депутатами Верховної Ради УРСР Голову Ради Народних Комісарів УРСР Д. С. Коротченка, вчительку середньої школи міста Радомишля О. М. Мельничук, бригадира тракторної бригади Любарської МТС Л. Т. Жука, вівчара Баранівського району А. Д. Драгана та інших. У 1939 році до місцевих Рад області було обрано 16 073 депутати, в т. ч. 4 тис. комуністів, 10 990 чоловіків і 5083 жінки.
Партійна організація, яка з 1937 до 1940 року зросла з 8 до 16,5 тис. комуністів, спиралася на радянський, профспілковий і комсомольський актив. Вона багато уваги приділяла ідейно-політичній роботі і вихованню кадрів. Було створено широку мережу гуртків і політшкіл. В усіх районах діяли вечірні школи партійного та радянського активу.
Трудящі прикордонної Житомирщини гостро реагували на політичні події у світі, на імперіалістичні зазіхання паліїв війни. В містах і селах проводилося