Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
— Я, перш за все, більшовик — з жаром відповів він. — Поляк поляку нерівня. Є поляк робітник і є поляк поміщик. Що у них спільного? Нічого! Польська буржуазія напала на молоду Радянську Росію, а я польський пролетарій, більшовик, виступив на її захист.
Серед трудящих польської національності політичну роботу проводили польські бюро агітації і пропаганди, що діяли при міських комітетах партії в Житомирі, Бердичеві, Овручі та Коростені.
На визволеній території відроджувалися органи Радянської влади, встановлювався і зміцнювався революційний порядок. На кінець грудня 1920 року лише в Житомирському повіті було створено й діяло понад 350 сільських ревкомів і 300 комітетів незаможних селян.
Після переможного завершення громадянської війни радянський народ під керівництвом Комуністичної партії взявся за відбудову народного господарства і побудови соціалістичного суспільства. Але на своєму шляху він зустрівся з великими труднощами, що обумовлювалися неймовірним занепадом економіки, засухою і голодом. На Житомирщині були паралізовані найважливіші галузі промисловості. Занепало виробництво фарфоро-фаянсових виробів. З 7 текстильних фабрик з невеликим навантаженням працювала лише Коростишівська, а з 12 цукрових заводів незначну кількість продукції давали лише три. Були зруйновані шкірзаводи і вся лісова промисловість.
В особливо тяжкому становищі перебувало сільське господарство. Багато селянських господарств виявилося без робочої худоби і 30 проц. без плугів, борін та іншого сільськогосподарського реманенту. Різко скоротилася посівна площа всіх культур, зокрема цукрових буряків і картоплі. Врожайність становила 50 проц. до рівня 1913 року. На 40 проц. зменшилося поголів'я великої рогатої худоби, свиней, овець, кіз і птиці.
Міське населення одержувало предмети харчування в обмеженій кількості і з великими перебоями. На Волині були такі місця, зазначав В. І. Ленін на X Всеросійській конференції РКП(б), «де за 10 фунтів солі дають пуд хліба». Робітникам і службовцям місяцями не сплачувалася заробітна плата. В містах і селах лютував тиф, кір та інші хвороби. В губернії було 18 тис. безпритульних дітей.
Складність обстановки посилювалася посухою, що охопила 34 губернії країни. За цих умов для трудящих Житомирщини на перше місце висувалося питання своєчасного виконання продподатку й організації допомоги голодуючим. Для виконання цього важливого державного завдання на села було відряджено 30 проц. комуністів Житомира і 80 проц. з повітових центрів. Для подання практичної допомоги на Житомирщину приїжджали М. І. Калінін, Г. І. Петровський, Д. З. Мануїльський, нарком продовольства УРСР М. К. Владимиров та інші.
Трудящі губернії гаряче відгукнулися на заклик партії допомогти голодуючому населенню. Селяни хутора Чебан Овруцького повіту мали лише по одній десятині землі й звільнялися від продподатку, але вони не скористалися цими пільгами і вивезли частину хліба на зсипні пункти. Так поступили і жителі сіл Жидового, Малашкова, Дубова, Рудні, Тхорина, Щебенного та Усового Словечанської волості. Рішенням президії губвиконкому всі села були нагороджені Червоним Прапором. Волинь одна з перших виконала план продподатку 1921 року і була нагороджена шостим Всеукраїнським з'їздом Рад Червоним Трудовим Прапором.
Виконавши продподаток, трудящі приступили до збирання продуктів для населення районів країни, що потерпіло від засухи. На кінець цієї кампанії в губернії було зібрано близько 1,3 млн. пудів хліба. Вагони з продуктами і посівним насінням надсилалися у Самарську, Саратовську, Оренбурзьку та інші губернії. Це був прояв братерства і співдружності народів. Трудящі губернії взяли на утримання 10 тис. дітей з голодуючих губерній країни.
Ворожі елементи намагалися скористатися з труднощів, що склалися. Буржуазні націоналісти стали на шлях організації антирадянських заколотів. На початку 1921 року діяли банди і на Житомирщині. А 5 листопада 1921 року на південному сході від Олевська з'явилася банда Тютюнника, перекинута з Польщі.
Ліквідація бандитизму стала одним з основних і невідкладних завдань у здійсненні переходу до мирного будівництва. Керівництво цією боротьбою
Житомирська область
Сторінка 24 з 48
— Як ви, поляк, могли воювати проти поляків?— Я, перш за все, більшовик — з жаром відповів він. — Поляк поляку нерівня. Є поляк робітник і є поляк поміщик. Що у них спільного? Нічого! Польська буржуазія напала на молоду Радянську Росію, а я польський пролетарій, більшовик, виступив на її захист.
Серед трудящих польської національності політичну роботу проводили польські бюро агітації і пропаганди, що діяли при міських комітетах партії в Житомирі, Бердичеві, Овручі та Коростені.
На визволеній території відроджувалися органи Радянської влади, встановлювався і зміцнювався революційний порядок. На кінець грудня 1920 року лише в Житомирському повіті було створено й діяло понад 350 сільських ревкомів і 300 комітетів незаможних селян.
Після переможного завершення громадянської війни радянський народ під керівництвом Комуністичної партії взявся за відбудову народного господарства і побудови соціалістичного суспільства. Але на своєму шляху він зустрівся з великими труднощами, що обумовлювалися неймовірним занепадом економіки, засухою і голодом. На Житомирщині були паралізовані найважливіші галузі промисловості. Занепало виробництво фарфоро-фаянсових виробів. З 7 текстильних фабрик з невеликим навантаженням працювала лише Коростишівська, а з 12 цукрових заводів незначну кількість продукції давали лише три. Були зруйновані шкірзаводи і вся лісова промисловість.
В особливо тяжкому становищі перебувало сільське господарство. Багато селянських господарств виявилося без робочої худоби і 30 проц. без плугів, борін та іншого сільськогосподарського реманенту. Різко скоротилася посівна площа всіх культур, зокрема цукрових буряків і картоплі. Врожайність становила 50 проц. до рівня 1913 року. На 40 проц. зменшилося поголів'я великої рогатої худоби, свиней, овець, кіз і птиці.
Міське населення одержувало предмети харчування в обмеженій кількості і з великими перебоями. На Волині були такі місця, зазначав В. І. Ленін на X Всеросійській конференції РКП(б), «де за 10 фунтів солі дають пуд хліба». Робітникам і службовцям місяцями не сплачувалася заробітна плата. В містах і селах лютував тиф, кір та інші хвороби. В губернії було 18 тис. безпритульних дітей.
Складність обстановки посилювалася посухою, що охопила 34 губернії країни. За цих умов для трудящих Житомирщини на перше місце висувалося питання своєчасного виконання продподатку й організації допомоги голодуючим. Для виконання цього важливого державного завдання на села було відряджено 30 проц. комуністів Житомира і 80 проц. з повітових центрів. Для подання практичної допомоги на Житомирщину приїжджали М. І. Калінін, Г. І. Петровський, Д. З. Мануїльський, нарком продовольства УРСР М. К. Владимиров та інші.
Трудящі губернії гаряче відгукнулися на заклик партії допомогти голодуючому населенню. Селяни хутора Чебан Овруцького повіту мали лише по одній десятині землі й звільнялися від продподатку, але вони не скористалися цими пільгами і вивезли частину хліба на зсипні пункти. Так поступили і жителі сіл Жидового, Малашкова, Дубова, Рудні, Тхорина, Щебенного та Усового Словечанської волості. Рішенням президії губвиконкому всі села були нагороджені Червоним Прапором. Волинь одна з перших виконала план продподатку 1921 року і була нагороджена шостим Всеукраїнським з'їздом Рад Червоним Трудовим Прапором.
Виконавши продподаток, трудящі приступили до збирання продуктів для населення районів країни, що потерпіло від засухи. На кінець цієї кампанії в губернії було зібрано близько 1,3 млн. пудів хліба. Вагони з продуктами і посівним насінням надсилалися у Самарську, Саратовську, Оренбурзьку та інші губернії. Це був прояв братерства і співдружності народів. Трудящі губернії взяли на утримання 10 тис. дітей з голодуючих губерній країни.
Ворожі елементи намагалися скористатися з труднощів, що склалися. Буржуазні націоналісти стали на шлях організації антирадянських заколотів. На початку 1921 року діяли банди і на Житомирщині. А 5 листопада 1921 року на південному сході від Олевська з'явилася банда Тютюнника, перекинута з Польщі.
Ліквідація бандитизму стала одним з основних і невідкладних завдань у здійсненні переходу до мирного будівництва. Керівництво цією боротьбою